депутат ковельської районної ради ольга чепенюк: Реформи повинні служити людям

Картинки по запросу фото реформиЧитаючи книгу відомого в Україні письменника Мирослава Дочинця "Синій зошит", в якому він наводить мудрі думки і вислови "карпатського Сократа" Андрія Ворона, я звернула увагу на такі слова: "Українці – люди послуху. Однак – зовнішнього, зверненого до начальників, дуже  часто прийшлих. А насправді головний начальник не над тобою, а – в тобі. Се начальство гідности, терпіння, боголюбства".

Як на мене, сказано мудро і дуже правильно. А зачепили ці слова мене тому, що нерідко розмірковую над тим, чи все правильно ми робимо, запроваджуючи в життя медичну реформу і виконуючи вказівки Міністерства охорони здоров'я. Дуже хочеться, щоб при тому працівники медичної галузі не втратили отого "внутрішнього начальника", думали не про особисту вигоду і комфорт, а про людей, яких повинні лікувати.

Чомусь так складається, що нині у нас "європейські" ціни на газ (а мають бути ще вищі), електроенергію, інші комунальні послуги, а заробітні плати і пенсії лишаються жебрацькими. Сьогодні дійшла черга і до медицини, яку урядовці-реформатори хочуть теж зробити "європейською". Але чи реально це в країні, де не вистачає кваліфікованих кадрів лікарів, медсестер, фельдшерів, особливо у сільській місцевості, недостатня матеріальна база лікувальних установ, низький рівень життя пересічного українця?

Заручниками  ситуації у нас, як завжди, є прості люди – пенсіонери, мешканці віддалених населених пунктів.  Закриття фельдшерсько-акушерських пунктів – це ще один крок до знищення держави, підриву її могутності, адже недарма мовиться: здорова нація – міцна країна. Неувага до проблем охорони здоров'я призводить до високої смертності, низької народжуваності, спалаху давно забутих хвороб і є однією з причин масової еміграції за кордон.

Старожили згадують, що у повоєнні роки ФАПи відкривали практично в кожному селі, незалежно від кількості населення. Ковельське медичне училище забезпечувало медпункти добре підготовленими спеціалістами середньої ланки, широкою була мережа аптек в районі. Професія медика була престижною і непогано оплачуваною. Вчитель, медик, культпрацівник були і залишаються елітою на селі.

А що маємо тепер? Щоб не бути голослівною, зішлюся на факти, наведені відомою волинською журналісткою Галиною Світліковською у статті "Медиків "виганяють" за кордон. У кого будемо лікуватися?" ("Волинь-нова”, 2 жовтня ц. р.). Скажу відверто, що пані Галина порушила проблему, яка болить кожному з нас. Ось  деякі її думки:

"…Вже й керівники лікувальних закладів публічно визнають,  що далі так тривати не може, існуюча система  оплати праці – сумнозвісна тарифна сітка, яка  передбачає молодим спеціалістам оклади у 1762 гривні, давно віджила своє. З горем "дотягують" зарплати до мінімальної, у результаті виходить, що і лікар-початківець, і сторож отримують однаково – приблизно по 3 тисячі гривень… Не дивно, що на такі жебрацькі подачки від  держави медики відповідають заявами про звільнення, а випускники шкіл не хочуть пов'язувати своє   життя з галуззю охорони здоров'я".

І далі – просто-таки "крик душі": "У всіх волинських медичних коледжах цього року – недобір студентів, навіть на бюджетну форму навчання претендувало небагато абітурієнтів" (!). Виникає цілком резонне запитання: якщо немає бажаючих вчитися, то хто ж втілюватиме у життя медичну реформу і лікуватиме хворих? Вже сьогодні на Волині, як стверджує Галина Світліковська, 46 ФАПів не укомплектовані жодним медичним працівником, добрий десяток амбулаторій жде – не діждеться сімейних лікарів. Медсестрами область "на папері" забезпечена на 96 відсотків, а реально навіть у лікувальних закладах їх бракує. Висновок автора гіркий: медсестри й лікарі звільняються з роботи, бо в Україні вона стала низькооплачуваною і непрестижною". 

Пишучи ці слова, я абсолютно не виную у стані справ, який стає дедалі більш загрозливим для сільської медицини, ані керівників Голобської об'єднаної територіальної громади, ані районну державну адміністрацію чи районну раду, ані очільників МТМО. Вони роблять все, щоб охорона здоров'я на Ковельщині якщо не процвітала, то хоча б не занепадала. Але не все у їх силах. Великих коштів вимагають, крім медицини, освіта, культура та інші галузі. Однак, як зазначає та ж Галина Світліковська, "держава, схоже, перекладає цю проблему на плечі громад…".

Свої роздуми хочу завершити поетичними рядками нашої землячки, відомої волинської поетеси Ніни Горик:

О, загребущий, судорожний час!

Чорний Едем… посередині нас,

А ми забули заповіт і суть,

І знов спасати світ іде Ісус.

І кожен, спотикаючись, за  поли

Спасителя хапає, аж доколи

Не вирве хоч би клаптичок поли –

І все, немов прощення відмолив.

Іде зухвало далі торгувати

Душею, лахом, тілом, словом, братом,

Ще й доказати святість власну може: –

А в мене – он  Благословення Боже…

Тож звертаюся до українських можновладців із закликом: "Панове, зробіть все можливе, щоб змінити ситуацію на краще! Не руйнуйте надбання попередніх поколінь медиків, за реформами не згубіть головного – турботи про здоров'я народу. Не будьте "героями" правдивого і пристрасного вірша Ніни Горик!".

Ольга ЧЕПЕНЮК,

депутат Ковельської районної ради, фракція Аграрної партії України.

 

Copyright © Ковельська районна рада | Створено «Інтернет агентство Афіна»