А чия то череда? То «Зорі»!

На жаль, волинські краєвиди міняються і не завжди на краще. Ще років двадцять тому, ранкові пейзажі поповнювали череди корів на пасовищах, сьогодні ж їх побачиш тут рідко. Ріпак, соя, пшениця, а в останні роки ще соняшник витісняють із краю тваринництво. Так простіше, не так витратно і клопітно.

Але ж волинська земля не така родюча, як на Полтавщині чи Кіровоградщині. Традиційно корова була тут не лише годувальницею, але й гарантом майбутніх врожаїв. Не покладеш у місцеві супіски органіки, не чекай на щедру віддачу. На щастя збереглися в краї ще ентузіасти, які не уявляють свого життя як аграрного керівника, без тваринництва. Одним із таких є заслужений працівник сільського господарства України, директор СТОВ «Зоря» Ковельського району Володимир Потапчук.

-Володимире Юхимовичу, ви були одним із творців волинської м’ясної худоби. Не дивно, що ваше господарство спеціалізується  на її вирощуванні, має найбільше в Україні її поголів’я.

- На базі нашого господарства, колишнього колгоспу імені Кірова, виводилася волинська м’ясна худоба. Ми були базовим господарством-племзаводом, так ним  і залишилися. Почали роботу над  створенням волинської м’ясної породи рогатої  худоби ще в 1974 році, а вже в 1994 році вона була апробована. Так з тих пір я  нею і займаюся.

На сьогодні утримуємо дві тисячі голів, із них 600 корів. Дотацій жодних на утримання м’ясних корів немає. Але все рівно виживаємо. Звичайно буває важко, коли ціна на  худобу падає. На Волині ні один  м'ясокомбінат не купує великої рогатої худоби. Продаємо, де можемо: і підприємцям, і на приватні бійні. Беруть також м’ясокомбінати з інших областей, якщо потрібні великі партії худоби. А так в основному продаємо бички з відлучки на відголівельники в Черкаську, Київську області.  Рентабельність низька, але хочеться тримати. Тому, що ви нагадали, що я дійсно є автором цієї породи. Син зараз працює головним зоотехніком. Сподіваємося, що будуть кращі часи для розвитку тваринництва в Україні. В районі залишилося лише два господарства, які утримують волинську м’ясну худобу: це в нас 2000 голів і 600 корів, та СТОВ “Пісочне».  А двадцять років тому, коли головою райдержадміністрації був Віталій Карпюк, її мали всі господарства Ковельщини.

-Які переваги дає вирощування волинської м’ясної породи?

Волинська порода має прекрасну якість м’яса. Вона при правильній годівлі швидко набирає вагу, не вибаглива до кормів, умов утримування.  Ми влітку все поголів’я випасаємо, на фермі не тримаємо. З іншої сторони це зайнятість людей роботою.  Тому, що там, де худоба, там більше потрібно працівників.  Пастухи мусять бути.  Електопастухів не використовуємо. В середньому в нас зайнято 70 чоловік. Це в основному механізатори, тваринники, спеціалісти. 

Все-таки увесь світ тримає більше м’ясних корів, як молочних. Людям треба м’яса. З трибун часто чути, що немає яловичини. Так зробіть умови, щоб вона була!  У Польщі, Німеччині, Франції, Канаді, СЩА  м’ясна  худоба дотується державою, а в нас про це залишається лише мріяти.  Треба, щоб фермер був зацікавлений.

-Володимире Юхимовичу, це правда, що ви у Велицьку лише другий керівник господарства за всю його 70-річну історію?

 У повоєнний період з 1948-о до 1983 рік керівником  був Іван Данилович Халамай, а я очолюю це ж господарство вже з 1983 року.

-Як працюється зараз? Ви маєте змогу порівняти, адже стільки років біля керма господарства!

-Тяжко звичайно. Вже кругом землі розібрали, вже  таких випасів, як раніше, немає.  Однак зарплату щомісяця регулярно видаємо, податки так само своєчасно сплачуємо, Люди всі оформлені офіційно, заробляють пенсію. 

З весни всіх механізаторів, пастухів, які працюють поруч, безкоштовно харчуємо: обід, півечірок.  На поле польова кухня виїжджає. Скажу так: не знаю, що без тваринництва і робили б.  Посіяв і чекай жнив.  А так люди зайняті цілий рік.

-І ваша поліська бідна на гумус  земля потребує органічних добрив.

- Маємо 1500 гектарів ріллі, понад 700 гектарів випасів. І майже на кожен гектар землі утримується одна голова худоби. Завдяки цьому 350-400 гектарів удобрюємо кожного року. Ось зараз вивозимо гній вже під урожай 2019 року.  Ми кукурудзу ніякими азотними добривами не підживлюємо. Гній і центнер на гектар амофоски при посіві, ось і все.  Ніякого аміаку, ніяких рідких добрив не даємо.  Нам вистачає 350-400 центнерів кукурудзи з гектара. Я знаю, що на четвертий рік поле отримує під просапні культури органіку. Так і худоба ходить по випасах, також добрива залишаються.

-Усе-таки хотілося б більшої уваги держави до проблем тваринництва?

- Найбільша підтримка була  в часи, коли головою ОДА  був Борис Клімчук. Можливо і грошей особливих не було, але вже його увага до галузі додавала нам настрою і бажання працювати. Людей націлював, що потрібно займатися м’ясним скотарством, особливо поліські райони.  Ще років п’ять тому Волинь утримувала 20-22 відсотки усього м’ясного поголів великої рогатої худоби України, сьогодні, на жаль,  область не може похвалитися такими показниками.

Розмову вів Максим СОЛОНЕНКО.

Джерело: газета Верховної Ради України "Голос України"

Copyright © Ковельська районна рада | Створено «Інтернет агентство Афіна»